Музей гетьманства приймає участь у флешмобі «Музейні таємниці»

Опис музейного предмету Музею гетьманства «Пояс Олександра Удовиченка»

Опис: пояс широкий, шкіряний, офіцерський, темно-коричневого кольору. З тильної сторони має накладну шкіру прострочену машинним швом, що прикрашає лицеву сторону пояса. Основна сторона пояса має металеву жовтого кольору пряжку, металеві скоби, металевий гачок і маленький вузький рухливий фіксатор зі шкіри. Кінець пояса з симетрично пробитими дірками: більші дірки фігурні (4 шт.) у вигляді краплі і 18 симетричних круглих дірок, кілька вм'ятих не наскрізних отворів.

Пояс потертий з тріщинами, з перегинами, метал потемнів.

Датування:  1920-ті роки

Розмір: 5,5х124,5 см.

Матеріал: шкіра, метал.

Пояс передала до Музею гетьманства Оксана Зембіцька-Гарін – наймолодша прийомна донька генерала Олександра Удовиченка в 2009 р.

Удовиченко Олександр Іванович (20.02. 1887 – 19.04. 1975). Військовий і громадський діяч, генерал-полковник Армії УНР, у 1917 р. начальник штаба Гайдамацького Коша Слобідської України, у 1918 р. – отаман дивізії Окремого корпусу Січових Стрільців, 1919 р. – отаман Третьої Залізної Стрілецької Дивізії Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі в 1954-1961 роках.

 Народився в м. Харкові. Отримав освіту у Військово-топографічному училищі та на курсах Генерального Штабу при Миколаївській Військовій Академії в Петрограді. У роки Першої світової війни 1914-1918 рр. – на фронті. 1917 р. брав участь в українізації частин ІІІ Кавказького корпусу і очолював Українську  корпусну раду. З квітня 1918 р. призначений до Українського Генерального Штабу,  в якому залишився і при гетьманаті до осені. Директорією призначений командиром 2-ї дивізії Окремого корпусу січових Стрільців. З  червня 1919 р начальник Третьої Залізної Стрілецької Дивізії. Відзначився у боях під Вапняркою. У грудні 1919 р. потрапив у полон Добровольчої армії Денікіна, втік з полону і відновив Третю Залізну Стрілецьку Дивізію, якою керував до переходу за Збруч у листопаді 1920 р. Перебував разом з армією УНР у польських таборах інтернованих, де підвищений до генерал-хорунжого. Виконував обов'язки генерального інспектора  Армії УНР. Із весни 1921 р. – член Вищої військової ради УНР.  1924 р. переїхав до Франції. 1927-1975 рр. – голова товариства Вояків Армії УНР. З 1953 р. – голова Європейської Федерації Українських Військових Організацій. 1954 – 1961 рр. – міністр військових справ Виконавчого Органу Української національної Ради і віце-президент УНР в екзилі. Автор книг «Україна у війні за державність»   і «Третя Залізна дивізія». Помер у франзуцькому місті Ментеноні.