Один з найвизначніших композиторів ХХ століття Альфред Шнітке (1934-1998) написав свій «Реквієм» у 1975 році на замовлення театру ім. Моссовєта до вистави «Дон Карлос». Композитор неодноразово підкреслював, що замовлення з театру було лише приводом і що цей твір концертний, а не театральний. Про «Реквієм» він говорив: «Два часи перетинаються в цьому творі, але не підсумовуються. Це одвічний час меси і це час цього часу». Навіть для тих, хто добре знав музику композитора і слідкував за його творчістю, «Реквієм» став несподіванкою і потрясінням.

      Написанням «Реквієму»  Шнітке долучився до світової традиції трактовки цієї вічної теми, однак багато в чому вирішив її по-своєму. Звернення до канонічного (на латинський текст) реквієму дало йому можливість включення до традиції, що об’єднує дуже віддалені епохи. Великого значення надав композитор латинському тексту, який, на його думку, несе певне магічне навантаження. У цьому творі – органічна єдність старого і нового, поєднання різних манер, стилів і технік, де музична мова стає більш зрозумілою і водночас контрастною, емоційно яскравою, асоціативною.

      Особливістю трактовки цього жанру композитором стало введення перед самим закінченням твору «Credo»,  частини, що не зустрічається в канонічному «Реквіємі». Це створює надзвичайно яскравий змістовний ефект, атмосфера трагічної самотності раптово вибухає могутнім голосом духовного самоствердження. Промовистим є висловлювання поета Арсенія Тарковського про «Реквієм» Альфреда Шнітке: «Ця музика – і до XVIII століття і після нас».