1 грудня у Колонній залі Національної філармонії України на юних слухачів циклу концертів Абонементу № 5 «З історії музичної культури України» чекала нова цікава творча зустріч. У виконанні Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії під орудою Заслуженого діяча мистецтв України, професора Ігора Палкіна прозвучала Симфонія невідомого автора соль мінор /1809 рік/ Цей твір заслуговує на особливу увагу як один із перших в історії вітчизняної симфонічної музики, що спирається на класичні традиції і, водночас, на український народно-пісенний матеріал.
Ведуча концерту музикознавець С.А. Корецька докладно підготувала аудиторію до слухання цього твору. Лектор окреслила досить широке коло питань, пов’язаних з історією України, культурним середовищем, у якому формувався світогляд українських композиторів, значну роль відомих українських меценатів – зокрема, Розумовських і Тарновських у розвитку вітчизняної культури та спрямуванні її до найкращих європейських традицій. У зв’язку з твором, який прозвучав у концерті, лектор нагадала слухачам про тих знаменитих композиторів, у творчості яких жанр симфонії набув класичної довершеності – Й.Гайдна, В.А. Моцарта, Л.ван Бетховена.
Учні мистецьких шкіл отримали можливість закріпити і навіть перевірити свої знання про будову сонатно-симфонічного циклу, сонатну форму, відповідаючи на цікаві запитання лектора із зали. Музикознавча передмова сприймалася дітьми жваво, оскільки одразу ж доповнювалася звучанням прекрасної симфонічної музики. До того ж, самий факт, що автор Симфонії і досі невідомий, одразу зацікавив слухачів, як і сама історія знайдення цього твору колекціонером М. Гольдштейном. Відповідь на доволі складне питання, хто ж насправді є автором цього твору, пошук його оригіналу, який століттями криється за численними редакціями – справа майбутнього. І хто знає, чи не продовжить ці наукові пошуки який-небудь юний слухач, хто присутній у цій залі?
Отже, під час заходу утворився сповнений таємниць і сподівань історичний екскурс, що супроводжувався оркестрово-ілюстрованою розповіддю про побудову Симфонії. Слухаючи основні теми твору, діти ознайомилися з музичною драматургією Симфонії, відчули корінний зв’язок музики із українською пісенністю, коли, наприклад, у другій частині твору під назвою «Романс», у третій частині, звучала народно-пісенна цитата / за однією музикознавчою версією - це пісня «Ой, за горою, за перевозом», за іншою – мелодія пісні «Сонце низенько» /, у темах фіналу твору, де танцювальність «Козачка» дивним чином поєдналася із інтонаціями веснянок. Лектор, диригент, артисти оркестру роз’яснили слухачам, у партіях яких музичних інструментів звучатимуть провідні теми твору, які було виконано навіть двічі, враховуючи специфіку дитячого сприйняття. Та вже після аналізу Симфонії твір було виконано повністю.
Хоча лектор та оркестранти і привчали учнів до культури слухання симфонічної музики, зокрема, до того, що аплодувати між частинами Симфонії неприйнятно, але ж діти є діти зі своєю невимушеністю і жвавістю сприйняття: після кожної частини Симфонії лунали аплодисменти. Зауваження були б недоречними та могли б обірвати той цінний емоційно-інтелектуальний ланцюжок, який утворився між лектором, виконавцями і слухачами, а саме – захоплення симфонічною музикою, володаркою музичної царини.
